Випускник фізико-математичної школи 1975 року. В 1985 році отримав диплом про вищу освіту за спеціалізацією фізик-акустик. Практичний дослідник і розробник унікальної системи освіти Акторів. Автор-розробник методу «фабрика театральних пілотних проектів Версійний театр», і відповідної навчальної програми. Розробник багатьох прикладних тренінгів для освіти, бізнесу, мистецтва і Життя загалом. Методист та викладач акторського мистецтва.
Понад 30 років відомий серед театралів унікальною програмою і методикою викладання і підготовки акторів власно-розробленою системою, яка починаючи з 2007 знайшла своє місце в українському театральному середовищі, як Акторська «Школа Образності».

Як все починалось...

Коли я ще навчався в школі, наш математик Рудольф Петрович Ушаков (Шейнцвіт) любив говорити, що до всього, як в математиці, так і в житті потрібно ставитися, як до задач. Рішення задачі — це не нудне, рутинне заняття, це те, що викликає зацікавленість, приносить радість, здивування, задоволення. Вирішити задачу «з нуля», без домашніх напрацювань — особлива пристрасть, - голими руками здолати озброєного суперника, в дикій природі знайти воду їжу, укриття, вижити. Немає страху: ринутись в нову сферу, в непізнану царину, і там розібратися, опанувати нові території. Такий своєрідний «авантюризм».

Поринаючи в експериментальну, дослідницьку і педагогічну діяльність в різних театральних студіях ще з 80-х років минулого століття, я зіткнувся з тим, що переважна більшість з існуючих систем підготовки професійних акторів заснована на репетиційному підході до справи. Актор-студент в більшості випадків має справу з визначеним драматургічним матеріалом і працює, намагається знайти себе, або відчути обриси персонажа в заданих обставинах дотримуючись порад свого наставника, педагога чи режисера, тощо. Йому кажуть/радять, що і як він повинен робити в тих чи інших заданих умовах. В більшості випадків це очевидно приводило до того, що актори просто ставали зменшеними копіями своїх наставників, обумовлюючи і не реалізовуючи свій власний творчий потенціал. Набували в очах колег статусу ігрового типажу, прив'язки до певного амплуа. Як додаток до репетиційного методу, особливу увагу при навчанні акторів приділяють технічним здібностям і навичкам — таким як постановка голосу, пластичність, хореографія, фехтування сценічна бійка, тощо. Додавання цих «пасивів» може потенційно розширити технічний діапазон можливостей акторів, але, на мою думку, саме — потенційно, бо підвищення технічного оснащення актора, явно недостатньо... Уміле володіння голосом і тілом ніколи не зробить зі студента професійного Актора. Своїми технічними можливостями потрібно навчитись користуватись! Без відповідних управлінських навичок адміністрування власної поведінки увесь цей "технічний" арсенал повноцінно не працює.

Іншими крайностями, ідеями щодо гри актора є дві розповсюджені полярні концепції:
1. Відвертий щирий натуралізм, гра на відкритому нерві, на палаючому серці, «на розрив аорти». Легальна істерична психопатія на межах людського темпераменту.
2. Концепт холодного актора-маніпулятора, схожого чимось на такого, яким його бачив ще Дені Дідро, який був противником «гарячої душі навиворіт». Говорив про те, що потрібно володіти собою, бути холодним, зухвалим гравцем, закликав до впорядкованої, розсудливої, раціональної гри. Можливо доречно тут буде пригадати й Бертольда Брехта з його театром відсторонення, відчуження.

За межами цієї хибної дихотомії, Істина, на мою думку, міститься посередині — між технікою і репетируванням, між натуралізмом і маніпуляціями. Як репетиційний метод і розвиток технічних можливостей, так і відвертий натуралізм/гарячність через ототожнення себе з персонажем/роллю чи навпаки холодність/чуттєва відокремленість — безповоротно обумовлюють дії акторів! В результаті такої повсюдної тотальної обумовленості, описані підміни в світі акторського/театрального мистецтва сприймаються як належне.

Територія наших пошуків, діяльності і утвердження знаходиться не в крайностях — ні у пекельних спокусах і ні в льоді відсторонення, а у теплі — там, де квітне життя. В Школі Образності не практикується підхід гуртку самодіяльних аматорів, чи технічних еквілібристів. Ми вважаємо, що перед будь-якими репетиціями актор має розібратися зі своїми засобами виразності. Не технічними, а саме управлінськими, системними. Розробити і утвердитись у власних критеріях успіху. В любові до своєї унікальної творчої сутності і впевненості у неминучості особистого художнього надбання!

Навчальні програми акторської Школи Образності, розроблені і відпрацьовані на основі практичної дослідницької і педагогічної діяльності протягом 30+ років!