Loading...

Мистецтво актора

Опубліковано: 4 Вересня 2023 автор Oleksandr TokarchukIn Філософія Образностібез коментарів

Мистецтво актора

Актор грає ролі…

Чи є акторська гра мистецтвом? Мистецтвом в самому широкому сенсі слова. Мистецтвом з великої літери «М». В чому полягає це мистецтво? Мистецтво у створенні чого?

Моя відповідь проста і однозначна. Мистецтво актора полягає у створенні Образів, які здатні вражати.

Що таке Образ? Це персонаж в цілому? Це повне і цілковите сприйняття ролі? Характеру? Чи це все ж мистецьке зображення людського стану? Як на живописній картині чи в скульптурі. Можливо — це відповідь на питання: який він/вона зараз? протягом певного часу? Що переживає? Образ, як стан має свою тривалість у просторі і в часі. І якщо він повноцінний, тобто має здатність вражати, то тоді він має ще й іншу тривалість, або – тривання — в дусі. Враження оселяється у сприймаючому людському органі — в душі. Образ минає, а враження від нього, і дух його продовжують тривати і турбувати нас, спостерігачів, запускаючи в кожного з нас свої окремі творчі процеси.

Актор — майстер поведінки, а саме — поведінки, піднесеної до рівня Мистецтва. Тривання в Образі — головна фахова здібність професійного актора. Міра цього тривання дуже важлива. Вона має бути достатня але не перебільшена. Достатня для повноцінного сприйняття, тобто для формування Враження. Враження — це і процес і результат одночасно. Ми вражаємося і отримуємо враження від Образу. Актор має уміти і діяти і створювати Образ дії… Діяти так, щоб створити Образ — в цьому і полягає власне акторське мистецтво.

Тепер розглянемо акторську майстерність, як мистецтво удавати когось. Свідоме чи несвідоме уподібнення до персонажу п’єси чи сценарію — видається аж занадто бажаним результатом акторської гри. Свідоме — маніпулятивне по суті, коли поведінкова гра конструюється з метою максимального уподібнення обраному ідеалу. Несвідоме — результат освіченості у психологічному театрі — театрі занурення в пропоновані обставини з рефлекторними «природними»реакціями на подразники. Свідоме уподібнення — апріорі мертвий конструкт, зшитий з клаптів, занадто умовний, щоб сприймати його як витвір Мистецтва. Несвідоме уподібнення — рефлекторна, умовна течія за вітром; розігрування штучного психозу, істерики, або імітації депресивного стану. Ототожнення себе з кимось іншим — хвороблива ілюзія, обман себе і глядача. Така «акторська майстерність» – а по суті майстерність удавати когось — не є Мистецтвом. Це є ремесло, яке витребувано у розповсюдженому storytelling («сторітелінгу») як на екрані так і на сцені. Ілюстративне, інсценізоване, екранізоване зображення історії, сюжету. Якщо театр і кіно лише розказують історії, то тоді ця майстерність — на своєму місці.

Якщо ж кіно і театр — це не просто оповідачі історій а мистецькі інституції, то тоді все ж там мають царювати мистецтва: Акторське і Режисерське — насамперед.

Питання — чого глядач бажає? Якщо — ілюстративних реконструкцій подій якогось сюжету — то одне. Якщо несамовитих переживань на рівні підглянутого психозу — на розрив аорти — то інше. Але де ж тут мистецтво? Де торжество людського духу? Де мистецьке творення?

Не всяке видовище є Мистецтвом. Але всяке Мистецтво — є видовище! Навіть якщо воно тихе і ледь помітне серед стихійної зашумленості.

Акторське мистецтво розквітає там де квітне мистецтво режисерське. Режисура мистецького твору може і не вимагати мистецтва від актора, а лише безумовного підкорення і виконання завдань, далеко не завжди творчих, тобто — не орієнтованих на створення актором справжньої акторської мистецької цінності. Саме тут і потрібна майстерність а не мистецтво. Мистецтво театрального чи кіно-режисера полягає у створенні цілісного художнього продукту, сценічного або кіно-твору, здатного вражати саме своєю створеною образністю. Образність акторська — на мою думку є річ непересічна, і за великим рахунком є органічною складовою успіху повноцінного театрального або кіно-твору.

Акторське мистецтво як Мистецтво, яке говорить мовою Образів, як і будь яке інше справжнє мистецтво потребує поваги, уваги і дієвого розвитку.

Суспільство, люди мають визначитись чи достатньо нам вміння актора «вживатися» в роль гарячим чи холодним способом? Чи вичерпується наш мистецький запит відповіддю «вірю»? Чи задовольняємось ми сильним, спрямованим емоційним впливом ролі, персонажу? Чи все ж ми прагнемо справжнього животворного мистецтва, яке вражає і надихає нас на втілення власних творчих ідей?

© Цитування можливе або з письмового дозволу автора, або з обов'язковим посиланням на джерело
 Previous222  All works Next