Вплив

П’янка хвилююча енергія впливів. Як вона збуджує розум, чарує, захоплює, з усією силою веде нас своєю течією до певного відчуття і розуміння, закладеного в неї її «творцем». Ми звикли бути проведеними за руку по певній партитурі емоцій, нам це подобається… І зазвичай, критичний погляд оцінює майстерність акторів, перформерів, та режисерську роботу в театрі чи в кіно, саме по тому, як вдало вони це зробили — як точно і влучно примусили нас хвилюватися, наповнюватись певними змістами, як меседжами, які досягли своїх адресатів. Переважна більшість артистів, будучи адептами культури впливів з пелюшок, оцінюють свій «успіх» силою впливу на публіку. Аналогічно оцінюють свій «успіх» політики, керівники різних рівнів, публічні діячі….

«Театр, мистецтво загалом, культура в широкому розумінні слова — мають впливати! Мають здійснювати вплив!» Як ми звикли до цих закликів і сприймаємо їх, як належне. Енергія впливу спрямована на всю нашу людську систему — як на окремі її частини, так і на ціле. Вплив призначений зрушити нас з місця, примушує до зміни поведінки, почуття, емоції, думки, або, як дехто каже — «зрушити нашу точку зборки». Вплив прагне нас змінити, змінити наше світосприйняття, нашу оцінку реальності, а часто — навіть привести до завчасно наміченого стану свідомості.

Вплив — це перша і найважливіша компонента маніпулятивних дій, які в свою чергу спрямовані на пригнічення волі того, на кого спрямовані.

Така «підступність» впливів більшості з нас на жаль непомітна, бо ми виросли в такому середовищі, де впливи сприймаються як належне. Отже можна захоплюватись безмежним пануванням енергії впливу, смакувати і насолоджуватись нею, але можна і критично до неї поставитись, намагаючись тверезо усвідомити її масштаби та межі для культури загалом і мистецтва зокрема.

Конкретизуючи, маю спитати нас — які мають бути межі впливу актора на глядача? Чи варто прагнути максимуму цього впливу?

Ще Лесь Курбас у далеких 20-х роках минулого сторіччя, у своїх текстах про «перетворення», як метод роботи актора писав:

«В театрі, де ми впливаємо всім, чим тільки можна, — то звичайно, що тут можна досягти чудес у розумінні довгого тримання глядача під впливом мистецького твору»

«… перетворення є саме таким методом, який … мусить викликати найбільшу кількість асоціативних процесів.»

«… намагайтеся дати зрозуміти глядачеві, чого саме ви хочете, — при розумному використанні ваших засобів, при належному розплануванні, — чого саме ви хочете від цілого, і яким має вийти глядач, подивившись вашу роботу, щоб досягти максимуму впливу, наснаги, напруженої процесуальної праці з боку глядача.»

Чому актори, режисери так прагнуть досягати самемаксимуму цього впливу? І чи справді варто саме цього прагнути в акторському чи театральному мистецтві загалом? Чи більшість з нас еволюціонували у своєму розумінні акторського і режисерського Мистецтва хоч на крок з тих часів?

На жаль навіть сьогодні такі маніпулятивні дії з боку режисерів і акторів сприймаються як «так і має бути». «А що буває інакше?»

Буває…

Враження

Зазвичай, більшості людей вихованих в культурі впливів дуже важко відрізнити впливи від враження. На наш погляд на те є як найменше дві причини. Перша — малорозвиненість «сприймаючого органу» через згубну звичку сприймати світ крізь призму ума чи емоцій. Друга — відсутність такої культури суспільства, в якій сприйняття і усвідомлення вражень було б нормою життя, а всі наступні дії були б ініційовані саме отриманими і опрацьованими враженнями.

Поняття «Враження» визначається як відбиток зовнішнього об’єкту спостережень на внутрішньому сприймаючому органі, слід, який залишається в процесі і після акту відчуття-сприйняття. Якщо дозволити собі «вольність» визначити поняття «Враження» в термінології феноменології Е. Гуссерля, то це буде Ноема, разом з її інтенціональним корелятом — Ноезисом, або, іншими словами — само сприйняття разом з переживанням цього сприйняття. Чим більш гармонійний і довершений об’єкт спостережень, тим глибше враження. Для всестороннього філософського аналізу цих понять ми використовуємо методи феноменологічної редукції, запропоновані ще Бернардом Больцано і Францом Бертраном, розроблені Едмундом Гуссерлем і Мартіном Хайдеггером.

З точки зору Теорії Образності, вражаючий об’єкт спостереження — Образ — це таке поєднання зовнішньої форми з властивим їй змістом, яке у своїй цілісності здатне справляти Враження. Кожен окремий Образ несе свою внутрішню ідею, чуттєвий зміст в конкретній, властивій саме йому зовнішній формі.

Форма може бути: космічна, природна, мінеральна, органічна, мистецька. Це може бути проявлена в поетичному тексті ідея, втілений літературний задум; реалізована в матерії емоція — художнє полотно, або архітектурний витвір; музична композиція сповнена почуттями. Кожна хмаринка в небі, піщаний вихор несе свою ідею, доступну нам для осмислення; танок бджіл у вулику, бігання мурах коло мурашника, або пілотаж зграї шпаків, погляд коня, танцювальне па балерини, чарівна наповнена пауза в монолозі актора в театрі. Нас особливо вражає індивідуальне, особисте проявлення.

Враження — відбиток Образу у нашому сприйнятті — невимовне емоційне, смислове, чуттєве повідомлення, що вривається в нашу душу, змінює і оновлює її. І тут мова не про розумові інтерпретації, а про те, що, власне, факт Враження уможливлює інтерпретацію Образу і неминуче запускає «механізм» вироблення Ставлення до Образу.

Коли саме, з якого моменту матерія поведінки фізичного тіла актора разом з його переживаннями стає Образом? Коли акторська гра набуває вражаючої якості, власне мистецької якості? Саме з того моменту, коли сам актор починає відчувати у своєму акті сприйняття Образ, як окремий цілісний мистецький витвір. Такий витвір невідворотно справляє враження. Якщо є враження у актора то це запорука враження і глядача-спостерігача. Чи будуть ці враження ідентичні? — ніякої гарантії немає, та й не треба. Ми всі по різному відчуваємо і, відповідно, отримуємо різні враження від сприйняття. Тут більш важливим є сам факт отримання враження. Ще варто зазначити, що враження отримуються не самі по собі, без участі спостерігача. Як раз навпаки — за прямої і безпосередньої його участі. Я дивлюся і я бачу, я слухаю і тоді чую, я загострюю почуття і тоді відчуваю, я думаю і розумію. Але не кожен зі «сприймачів» готовий витрачати свою дорогоцінну енергію навіть на таке незначне, але таке життєво необхідне напруження свого перцептивного апарату, системи.

Враження має ще одну суттєву відмінність від впливу, яка полягає в плідності саме враження. Плідність в тому що враження запускає внутрішні процеси формування, пристрасної генези нових творчих ідей. На відміну від враження, вплив не створює такого імпульсу, навіть не провокує його, а навпаки — пригнічує волю і творчу ініціативу.

Враження спонукає нас до вироблення відношення, ставлення до того, що саме нас вразило. А тим що вразило, з моєї точки зору, не може бути ніщо інше, окрім Образу. Ми формуємо власну думку, ставлення до того предмета, явища, які нас вразили. Чому це важливо? Тільки Особа, вільна і незалежна від впливів може сприймати і усвідомлювати свої враження і чітко відрефлексувати своє ставлення до вражаючого об’єкту.

Запускання «механізму» вироблення Ставлення є частиною творчого процесу, який зароджується в нас від сприйняття Образу — і саме так це і відбувається в свідомості і сприйнятті людини, що вихована в культурі Вражень чи натренована сприймати і опрацьовувати Образи – читай — свої Враження. Наше враження є найнадійнішим критерієм наявності образу в полі нашого спостереження.

Будь яке отримане і опрацьоване Враження спонукає людину до вирішення своїх власних поточних творчих задач, будь то витвори прикладного, літературного, перформативного, акторського мистецтва в театрі чи поведінкового мистецтва в житті, наукової праці, інженерної розробки тощо, список може бути безконечним.

Опрацювання вражень, вироблення ставлення до образу, що вразив — духовна праця властива лише людині. Осмислене, усвідомлене враження є джерелом натхнення, пристрасті до генерації вже власного творчого задуму. Ставлення до Образу, що вразив виникає разом з народженням передчуття та ідеї нового творення.

Окреме розуміння і відчуття враження від образу, і ставлення до нього — є унікальна людська здатність, ознака гідної творчої особистості, та просто культурної людини.

Враження проти Впливу

Отож, як відрізнити впливи від Враження?

Дуже тонка грань і велика різниця… як небо і земля…. і чомусь так мало відрефлексована в мистецькому світі.

Чому більшість людей схильні і віддають перевагу впливам, хочуть бути захопленими, екстремально схвильованими, потурбованими, на відміну від бажання бути враженими?

Часто доводиться чути від митців, критиків та знавців театру, та й не тільки театру, про емоційні та інтелектуальні впливи, які вони пережили захопившись чи то грою актора, чи то виставою в цілому, чи будь яким іншим твором (перформативного) мистецтва… Чому у більшості випадків вдалою вважається саме та гра актора, яка вплинула на нас, розхвилювала… але — не вразила?

Враження завжди продуктивне, потребує здорового напруження, уваги і для сприйняття і для опрацювання, впливи — це завжди затухаюча вібрація, що потребує постійного підживлення ззовні. Звідси і постійна жага до нових чи старих впливів. Хочеться знову пережити те чи інше відчуття, емоцію, зануритись в той чи інший стан свідомості. Комусь — прочитана книга, комусь — нірвана, комусь — рок-концерт, комусь — нічний клуб. А далі — знову і знову, необхідність нових впливів. Це пастка споживача впливів!

Дуже схоже на жагу нових Вражень але — ні, в деталях — вся суть.

Отже чи варто задовільнятися лише впливами, не наважуючись прийняти свою людську творчу природу, і відмовитись від переживання і опрацювання Вражень? Важке і, мабуть неоднозначне питання, особливо, зважаючи на розповсюджену людську практику підмін вражень впливами і навпаки. Таку плутанинуслід віднести до активів саме культури впливів.

Кожен з нас може задати собі питання особисто: чи є я об’єктом впливу та маніпуляцій, якого треба виховувати, повчати, емансипувати, чи ще якось «покращувати»? Чи все ж я достатньо суб’єктна особа, гідна поваги, любові і розуміння?

Навіщо, культурі впливів люди вільні від впливів? Це нікому не потрібний маргінес. Вони не піддаються соціальній дресурі, не мають стадного почуття, не прагнуть бути гвинтиками системи, не бажають бути споживачами масового культурного продукту. Такі вільнодумці — явна загроза консюмеристському суспільству, де все влаштовано першокласно з маркетологічного погляду.

Для багатьох невибагливих у своїх смаках людей, культура впливів, така рідна і «прозора», і не викликає сумнівів її удавана доречність та повноцінність.

Власне ця культура потребує розкручування франшизи будь якого культурного продукту виключно з маркетологічних міркувань, доцільність яких випереджує інші можливі міркування.

Хто може надати перевагу впливам у своєму житті у порівнянні з Враженнями? В першу чергу це люди зі слабким власним творчим «бекграундом», тобто ідеальні споживачі, адепти консюмеризму. Навіщо витрачатися на глибоке переживання, якщо дуже просто і легко можна підживитися безпечною культурною попсою? Тільки підживлюватися доводиться постійно, бо інакше — порожнеча не-буття. Це своєрідна наркотична залежність від чергової дози впливу.

В культурі впливів не виникає навіть ідеї тотальної творчості, яка просочує всі сфери нашого буття. Натомість невибагливі стандарти сторітелінгу і уподібнення в театрі та кіно задовільняють амбіції адептів культури впливів по обидві сторони рампи. Як легко, на жаль, буває сплутати напруження творчості з напруженням емоційного надриву, істерики, що часто видається за акторську майстерність.

На шляху до життя Враженнями

Тренування себе, свого «органу сприйняття вражень», розвиток навичок формування ставлення, творчість і повноцінне свідоме життя в культурі вражень, потребує уваги і серйозного ставлення до себе, до процесу навчання, до специфічної розробленою саме для цього методології.

Можливо для багатьох культура вражень здається ще не реалізованою, несучасною, такою, яка ще не стала нашим сьогоденням і бачиться, дивакуватою культурою можливого. Культура ця вже існує і займає своє унікальне повноцінне місце в просторі-часі нашої реальності, як мистецької, так і соціальної…. Вона витребувана і для багатьох вона як ковток води в пустелі не-буття впливів. Жива, новаторська, зухвала, спокійна, глибока, потужна і самодостатня — гідна культура вільних людей.

Наприкінці цього тексту хочу зазначити виключну важливість саме практичних досліджень акторської творчості у виявлені її образної природи. Образність природи, космосу, та і будь якого іншого вражаючого творіння відкривається нам саме з практичного досвіду досліджень, тобто іманентно. Ніякі теоретичні, уявні, трансцедентальні експерименти, відірвані від реальності, від практичного досвіду не дадуть нам повноти відчуття і розуміння Образності й Враження. Лише скуштувавши, можна відчути смак, уявляти його — марна трата сил і часу.

Ми намагаємося зухвало наважитись вивести онтологічне дослідження феномену Образності з трансцендентності в іманентність. Ми виводимо самі поняття Образ, Образність, Вплив, Враження з площини, або простору топосів, тобто вихолощених «загальних місць», до розуміння і відчуття глибини значень цих понять згідно Теорії Образності, яку розробляє наша Школа Образності, як інституціональний суб’єкт.

© Цитування можливе або з письмового дозволу автора, або з обов'язковим посиланням на джерело